ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ! СТЕПАНІВСЬКА ГРОМАДА ПАМ’ЯТАЄ!
- Минув рівно рік із того трагічного дня, коли, 22 серпня 2024 року, під
час артилерійського обстрілу позицій підрозділу поблизу населеного пункту Вугледар Волноваського району Донецької області, перестало битися серце молодого, відважного воїна, гранатометника 3 стрілкової роти 1 стрілкового батальйону військової частини А2167 Збройних Сил України Демченка Дмитра Михайловича(позивний «ДЕМС»).
Минув рік…
Але біль втрати не стихає.
Народився Дмитро 24.04.1996 року в селищі Степанівка Сумського району Сумської області в родині, де вже підростали два брати Віталій та Євген.
По закінченню Степанівської філії Степанівського ліцею отримав спеціальність електрогазозварника та лицювальника-плиточника у Державному навчальному закладі «Сумське міжрегіональне вище професійне училище».
До широкомасштабного вторгнення росії працював за фахом.
У житті Дмитро був людиною з відкритим серцем, товариським характером, який завжди знаходив час для своїх друзів і близьких. Його обожнювали за щирість, доброту та готовність допомагати не лише родині, але й сусідам. Він був тим, хто завжди був у центрі подій, хто завжди знаходив час для того, щоб посміхнутися та підтримати.
Одне із його захоплень – риболовля. Це був момент спокою та роздумів для Дмитра, коли він міг насолоджуватися природою і бути на самоті з думками. Проте навіть у такі моменти його товариші часто приходили до нього, адже Дмитро був тим, хто об’єднував людей.
Дмитро був людиною, для якої дружба, відданість і підтримка були важливими принципами життя. З першого дня повномасштабного вторгнення він не вагався і добровільно став захищати свою рідну землю на одному з блокпостів міста Суми. Пізніше був мобілізований до лав ЗСУ і продовжував боротися, не шкодуючи сил, за мир та безпеку України.
Його мужність і героїзм не залишилися непоміченими – Дмитро був нагороджений орденом Президента України «За мужність» 3 ступеня. Цей орден став символом його відданості та вірності службі, але для близьких і друзів він залишився просто відданим, добрим і надійним другом, який завжди був поруч, готовий допомогти і підтримати в найважчі моменти.
Ми схиляємо голови перед його подвигом і серцем дякуємо за відданість, сміливість та жертовність. Його життя – приклад честі, стійкості та вірності Батьківщині.
Його шлях завершився на землі, але його ім’я навіки закарбоване у серці рідної країни.
Ми пам’ятаємо. Ми вдячні. Ми схиляємо голови перед величчю жертовності, яку проявив Дмитро Михайлович Демченко.
Він захищав не лише рідну землю — він оберігав кожного з нас.
Це наша спільна відповідальність — пам’ятати.
Цінувати свободу, за яку заплачено найвищу ціну.
Бути гідними тих, хто пішов у Вічність, щоб ми могли жити.
Хай небеса стануть його мирним домом.
Світла пам’ять, вічна шана, низький уклін.
Спочивай з миром, Герою.
Твоя боротьба не була марною.
Степанівська громада це пам’ятає і буде завжди пам’ятати!
