Історії розсипане намисто. Храми Степанівської душі
Дорогі односельці, від щирого серця вітаємо всіх із Храмовим святом — Днем пам’яті Георгія Побідоносця! Це свято у нас відзначається як День селища Степанівка. Цьогоріч ми святкуємо особливу дату - 350-річний ювілей рідного селища. Степанівка має славетну історію. Селище знало часи колективізації і репресій, війни і голодомору, відбудови і розквіту. Були часи руйнування храму і часи його відродження. Степанівка була частиною непростих процесів та явищ, які відбувалися у той чи інший час на території України.
Сьогодні ми продовжуємо інформаційний марафон «Славетна історія Степанівки» нанизуючи намистинки спогадів у намисто історії рідного селища. Тому, у День Храмового свята Степанівки, згадаймо його намолені, освячені місця.
Православні храми з давніх давен є палаючими лампадами живої віри рідної України, важливими духовними та культурними центрами української землі. Значною мірою саме завдяки присутності в нашому житті християнських храмів здійснювалися й здійснюються надалі благодатні духовні зрушення в житті кожного православного християнина та всього українського народу.
У Степанівці було збудовано дві церкви. Перша у 1720 році, дерев’яна Стефанівська церква ( місце розташування - сад колгоспу). Існує версія, що селище отримало свою назву від назви церкви. А друга в 1876 році на кошти відставного штабс-капітана Миколи Андріановича Крамаренка була побудована церква Георгія. Цегляна, двопристольна. Головний престол-на честь св. Великомученика Георгія Побідоносця, предельний-св.Миколая. Цей храм був майже копією Іллінської церкви в Сумах, тільки мав червоні вікна. Церкві належала земля садибна-1 ¾ десятин, орна-33 десятини. Ця церква розташовувалася на вулиці Зацерківка (нині вулиця Мацака)На початок ХХст. прихожан: 2110 чоловік та 2071 жінок. Платня священика становила 127р.40 коп., псаломщика-35р.28коп.. При церкві була церковно-приходська школа та земське училище. До приходу входили село Головашівка, хутір Пушкарівський яр, Крамарський, Степаненков, Лікарський. У 1893р. священиком був Олексій Артюховський завідував церковно-приходською школою та законовчителем земського училища. З 1902р. дияконом був Іоанн Татаринов.. На початку ХІХ століття з нашим храмом святого Георгія, пов’язане прізвище відомого композитора, педагога, заслуженого діяча мистецтв Молдавської СРСР (1949), нашого земляка, Пономаренка Миколи Степановича (народився 01.08.1893, с. Степанівка Сумської обл. – помер 06.07.1952, Кишинів).
Микола Степанович разом зі своїм братом співали в церковному хорі. З 1902 по 1912 навчався в Петербурзькій придворній капелі у Климова. Був прийнятий туди по спеціальному набору особливо обдарованих дітей, яких спеціально розшукували по Росії. У Таганрозі Микола. залишив про себе пам'ять як про надзвичайно талановитого музиканта, який миттєво грав на слуху всі твори. Пономаренко М.С. викладав в Таганрозькій музичному училищі з 1920 по 1938, вів теоретичні предмети. До Таганрозького періоду перебування П. відноситься його «Кантата пам'яті Чехова» (1935). Його твори в більшості представляють твори вокальної та хорової музики. Є також п'єси для фортепіано. У Кишиневі виконував обов'язки секретаря Спілки композиторів з 1948 по 1952. Автор збірки оповідань «Примирення з дитиною» (1927), романів «Фантоми» (1971), «Натура» (1975).
У 1933 році церква була зруйнована. Зі спогадів Митровки (Дмитрівни), дружини дзвонаря: руйнування церкви почалося з пожежі церковного архіву, а потім люди розібрали церкву на цеглини для своїх потреб.. Церковна утварь зникла безслідно. Так розпочався у Степанівці безбожний період Радянської влади. Усі ми пам’ятаємо як організовувалися суботники під час Великодніх свят, заборонялося молитися, хрестити дітей. Проте віра людей була стійкою і непохитною. Молитви передавалися з вуст в уста, батьки таємно хрестили дітей, благословляли їх на одруження, на службу в Червоній Армії
Відродження зруйнованих та занедбаних святинь є явищем реального воскресіння України, процесом справжнього одухотворення наших сердець, преображення душ людських.
Із матеріалів зібраних Іриною Качановою:
Молоді підприємці брати Ноженки на початку 90 – х рр. звернулися до голови селищної ради Людмили Василівни Чут з пропозицією збудувати церкву в новому мікрорайоні Степанівки. Ця ідея знайшла підтримку, та зводити храм вирішили в центрі селища, саме там, де колись була споруда церкви святого Георгія.
Почались пошуки інформації в архівах, розпитували старожилів. Активним помічником у справі відродження святині стала матушка Стефанія (в миру Лідія Іванівна Зінченко), вона по суті створила приход, організувала навколо себе віруючих людей, спочатку їх було небагато, близько 20 чоловік. Інна Петрівна Гордієнко віддала свою хату, що пустувала під дім для церкви. Громадою її поштукатурили, побілили. У 1993 році прихожани отримали дозвіл на проведення церковної служби в цьому приміщенні. Першим священиком став отець В’ячеслав. Л.І.Зінченко призначили церковним старостою.
Цього ж, 1993 року, настоятель Іллінської церкви отець Володимир дозволив будівництво нової церкви. Почали збирати кошти. Перші внески використали на замовлення проекту відводу землі для будівництва храму, на необхідну технічну документацію.
Назустріч ініціативі йшли всі: і землевпорядники, і проектанти. Багато разів розглядали питання будівництва на засіданнях виконкому селищної ради, сесіях, зверталися до людей.
Проект Храму розробив Володимир Борисович Биков. Будівля Георгієвської церкви спроектована на зразок відомої пам’ятки архітектури Київської Русі ХІІ ст. у Владимиро – Суздальському князівстві - церкви Покрови на Нерелі. Гармонійність і легкість композиції, досконалість архітектурних форм і деталей ставлять цю пам’ятку в ряд шедеврів світової архітектури.
Керівник КСП «Прогрес» Євген Іванович Поляков та директор Сумсько-Степанівського цукрозаводу Олександр Дмитрович Кириченко першими із керівників надали кошти, будматеріали.
Перший камінь заклали у листопаді 1996 року. До роботи підключилися підприємства, що знаходяться на території селища, його мешканці. По-різному ставилися люди до цієї справи – хто жертвував, а хто й залишався байдужим, а то й соромився. Основну частку затрат узяли на себе місцеві організації: КСП «Прогрес», агрофірма «Владана», цукрокомбінат, «Інтергаз». Майже цілодобово працювали останні дні серпня – початку вересня 2004 року сім’я настоятеля храму отця Олександра, його мама, дідусь ( теж священик). Величезну роботу необхідно було провести по реставрації ікон. Місцева жителька Таїсія Міщенко передала більше 30 ікон своїх покійних батьків, свекрів. Отець Олександр привів їх у належний вигляд і розмістив у храмі.
12 вересня 2004 року відбулося урочисте відкриття Храму Святого Георгія Побідоносця. Освячення розпочав єпископ Сумський і Охтирський Іов. У звернені до прихожан прозвучали слова, які закликали творити добро і любов, щиро вірити і берегти свої душі.
На службі були присутні представники обласної та районної адміністрації, районної ради. Від обласної райдержадміністрації у дар Храму була передана цінна ікона – Казанської Божої Матері. .
Під час відновлення храму, будівельники помилилися з місцем розташування церкви, і почали зводити новобудову на церковному кладовищі. Під час закладання фундаменту були розкопані останки священнослужителя Костянтина, які потім перезахоронили біля нової церкви. Саме ця знахідка свідчить про те, що зруйнована церква знаходилася на дорозі між ново церквою та ЗДО «Орлятко».
Сьогодні Церква святого Георгія Победоносця селища Степанівка розвивається. У 2019 році добудована дзвіниця. Гарячою, відданою любов’ю люблять Степаняни свій храм, де вони, зібравшись разом, підносять до Бога щиросердну молитву, набувають благодаті та одухотворюються силою Божою.
Моральні заповіді, викладені у Біблії тисячі років тому, надзвичайно актуальні і важливі сьогодні, коли нас накриває хвиля пропаганди насилля, розпусти, бездуховності, байдужості. Країна відродиться тоді, - каже отець Олександр, - коли відродиться душа народу й духовні потреби стануть визначальними.
