МИ ЧЕКАЄМО. МИ МОЛИМОСЯ. ПОВЕРТАЙТЕСЯ ЖИВИМИ… : У СТЕПАНІВСЬКІЙ ГРОМАДІ ВІДКРИЛИ «АЛЕЮ НАДІЇ ТА ВІРИ»
2 жовтня, після свят Покрови Пресвятої Богородиці, Дня захисників і захисниць України та Дня Українського козацтва, у центрі нашої громади зупинився час. Поруч із Алеєю Слави, де карбується вічна пам’ять про полеглих Героїв, з’явився ще один священний простір — «Алея Надії та Віри».
Це місце не про тишу запечатаного болю. Це простір незламної віри, материнської сльози, гарячої молитви та чекання довжиною у вічність...
34 долі, за які щомиті болить серце
Зі світлин «Алеї Надії» на нас дивляться 34 рідних обличчя наших земляків. Воїнів, які наразі перебувають у ворожому полоні або зникли безвісти на пекельних шляхах війни. За кожним фото — не просто ім'я та дата. За кожним — незігране весілля, необійняті діти, недоспівані колискові та материнські сиві скроні.
«Надія — це те, що неможливо відняти, знищити чи зламати. Вона пробиває найтемнішу ніч полону та проганяє морок невідомості…»
І серед цього важкого, виснажливого чекання трапилося справжнє диво, яке розчулило громаду до сліз. За той час, поки готувалися матеріали для Алеї, двоє наших захисників повернулися з пекла полону додому! Це доказ для кожного з нас: віра лікує, молитва працює, а любов має силу повертати з мороку невідомості на рідне подвір’я.
Під звуки Державного Гімну України громада об'єдналася в єдиному пориві. Зі словами підтримки та глибокої шани до родин воїнів звернувся голова Степанівської селищної ради Володимир ЛУКАШ.
Військовослужбовці ДФТГ Степанівської селищної ради дбайливо зняли Прапор України з банерів. Під тужливу музику ведучі з паузами, карбуючи кожне слово, зачитали 34 імена воїнів. У цей момент здавалося, що завмерло навіть повітря.
Всечесний отець Анатолій Довгополий провів молебень за збереження життів, визволення всіх полонених і віднайдення зниклих безвісти та освятив «Алею Надії та Віри».
Із трепетом пролунало слово від мами безвісти зниклого Євгена ГУДИМЕНКА — Наталії ГУДИМЕНКО — про зброю материнської та подружньої любові, яка пробиває залізо.
Згадали і тих, хто ніколи не повернеться з поля бою. Хвилиною мовчання громада вшанувала тих, хто віддав найдорожче — своє життя, захищаючи нас.
Захід завершився спільним вигуком «Слава Україні!» та Державним Гімном.
Алея Слави та Алея Надії відтепер стоять поряд. Одна нагадує про ціну нашої свободи, а інша — кличе додому тих, хто обов'язково має повернутися.
Поки горить світло у наших вікнах, поки б'ються наші серця — жоден захисник не буде забутий. Ми не припинимо чекати й молитися, поки останній воїн не ступить на рідну землю.
НАДІЄМОСЯ! ВІРИМО! МОЛИМОСЯ! ЧЕКАЄМО НА ПОВЕРНЕННЯ КОЖНОГО! 🕊️
